щиросердно і тихо, мов щем...
натягнувши на себе забаву
я простую кудись під дощем...
я прижмурюю очі від смаку:
ніжно кавове і з молоком...
і на мить забуваю про мряку:
адже осінь - не час для проблем...
і у вухах - лиш пісня журлива,
романтична і тиха, мов дощ...
але ж ні - це насправді краплинки
на віконному склі пишуть сон...
у долонях сховалася чашка,
філіжанка кавусі - моя...
я пригадую час той у бабці,
де і кава, і здоба ... був рай...
у натруджених пам'яттю мізках
я шукаю і спогад і щем...
але потім - ні, стоп, ну навіщо?
є ж бо кава у чашці і дощ...
Немає коментарів:
Дописати коментар